Курс «2 Тимофія» · Тиждень 2 з 10
2Не соромся
2 Тим. 1:8–18 · розділ I «Стережи Євангелію»
Час. Орієнтовно 15–20 хвилин щодня, вівторок 30–45. Ще 2–3 хвилини забирає читання розділу.
Мета тижня. Побачити, що Павло кличе не соромитися Христа і Його закутих людей, бо Бог у Христі знищив смерть і береже довірене Йому. І зробити один крок до людини, від якої легше відійти.
Вірш на пам’ять.
«…бо знаю, Кому я повірив, і переконаний, що Він має силу зберегти довірене мені до того дня»2 Тим. 1:12
Звичка місяця · тиждень 2 з 4. Повторюй: молитва над Словом, тепер щодня.
Свідок тижня. Іван Рябошапка, один із перших євангельських проповідників на півдні України. Його дорога почалася з двох книжок, куплених у місті, а дійшла до прохання, під яким стоять 93 імені.
Лінія 2:2. Спершу Тимофій береже довірене (1:14), потім передає його вірним людям (2:2). Цього тижня подивись, хто стояв поруч, коли Євангелія йшла до тебе.
Питання тижня. Павло наказує: «не соромся». Але сором наказом не прибереш. І тут він раптом починає писати про постанову Бога «ще перед вічними часами» і про знищену смерть. Навіщо це знати людині, якій соромно? Відповідь складатиметься з днів, а в п’ятницю ти побачиш її цілою.
Понеділок · ВхідЛанцюг, якого соромляться15–20 хв
Пригадай. Минулого тижня ми дивилися, на чому стоїть сміливість Тимофія. На його вдачі чи на чомусь іншому? Скажи одним реченням, без підглядання.
Короткі відповіді до тесту тижня 1
- Пн. Павло називає себе апостолом «з волі Божої», бо тоді, коли люди відвернулися (1:15), його служіння тримається на Божому дорученні, а життя — на обітниці в Христі (1:1). Благодать тут: надія не залежить від обставин. Пастка: висновок «важко — значить, Бог мене не покликав».
- Вт. Павло спершу нагадує, що Бог уже дав: справжню віру (1:5), дар (1:6) і Духа (1:7). Заклик «зігрівай» стоїть на цих дарах, а не на вдачі. Пастка: «треба зібрати волю в кулак».
- Ср. Бог щоразу ставить поруч із «будь сильним» обітницю бути з людиною (Нав. 1:9); у 2 Тим. 1:7 ця присутність — Дух, Який живе в нас. Тож сміливість — це вірність поруч із Богом, а не відсутність страху. Пастка: вважати гріхом саме почуття страху.
- Чт. Пам’ять про тих, від кого ми навчилися (3:14), нагадує, що віра прийшла через чиїсь вірні кроки, і дар досі «є в тобі» (1:6). Добра відповідь називає конкретне місце і один крок. Пастка: розмитий намір «буду активнішим».
- Пт · Що б ти відповів? Дар «є в тобі», і Бог його не забирав: Павло каже це саме тому, хто потребує нагадування (1:6). Вогонь дає Бог через Духа (1:7), а людина дмухає на нього маленьким вірним кроком. Пастка: докір або згода, що дар має термін служби.
- Пригадай і застосуй. Бог уже дав Тимофієві справжню віру (1:5), Свій дар (1:6) і Духа сили, любові й розсудливості (1:7). Тому Слово кличе не вичавлювати сміливість із себе, а зігрівати дар: пам’ятати, що зробив Бог, і зробити один вірний крок. Добра відповідь називає і Божий дар, і свій крок.
- Обговоримо на групі. Павло пише «нам», бо живе з того самого дару, що й учень. Так само і в церкві: ми підбадьорюємо того, кому страшно, стоячи поруч, а не зверху. Пастка: ярлик «боязкий» замість правди про те, що дав Бог.
Двері. «З такими краще не зв’язуватися. Мені своїх проблем вистачає».
Що з цим не так: обережність не гріх, і проблем справді вистачає кожному. Але так само, мабуть, міркували про Павла в Ефесі, а він тим часом сидів прикутий у чужому місті.
Молитва перед читанням. Біблія ще закрита. Скажи Богові одним реченням, що сьогодні в тебе на серці, а тоді: «Відкрий мої очі, щоб я міг побачити дивовижні властивості Твого Закону!» (Пс. 119:18).
Читай. 2 Тимофія 1 повністю, потім Дії 28:16–20, 30–31.
Фон. Книга Дій закінчується першим римським ув’язненням Павла. Другий лист до Тимофія, найімовірніше, написаний під час пізнішого арешту, про який Лука вже не розповідає. Сьогодні ти читаєш те, що було раніше, щоб потім побачити різницю.
РОСА · Дії 28:16–20, 30–31
Роздивляюсь.
Запиши в зошит · Спробуй 3 хв
Де живе Павло і хто поруч із ним (в. 16)? Що він сам називає причиною своїх кайданів (в. 20)? Що йому вдається робити цілих два роки (вв. 30–31)?
«Господи, покажи мені Павла не таким, яким я його собі уявляю, а таким, яким він тут є».
Осмислюю. Яка головна думка цих віршів? Як свіжо тут відкривається Бог, Який дає людині під вартою навчати «з усією відвагою»?
«Ти — Бог, Чиє Слово не зупиняється там, де…»
Співрозмова. Що у твоєму житті зараз схоже на кайдани? Що Бог може робити і там?
«Господи, мене сковує ___. Але Ти…»
Що побачили інші Пао
У тому світі кайдани були не лише незручністю, а знаком приниження. В’язнів водили в ланцюгах на показ. І сором падав не тільки на самого в’язня, а й на тих, хто мав із ним справу.
Амінь ділом.
Запиши в зошит · Застосуй
«Коли буде ___, я зроблю ___». Наприклад: «Коли ввечері митиму посуд, я помолюся за людину, про яку давно нічого не чув, і завтра їй напишу».
Імена. Візьми список, який склав минулого тижня, і наступні 2–3 імені. Молись: «Ти не лишив Павла самого навіть у Римі. Не лишай самого і ___». Людина зі списку не проєкт, а той, за кого ти просиш. Якщо ти на службі чи вдома з малими дітьми, достатньо одного імені на день.
Звичка місяця · тиждень 2 з 4: повторюй. Та сама молитва над Словом, тепер щодня. Коли береш Біблію, кажеш Богові одне речення про те, з чим прийшов. Коли закриваєш, кажеш Йому одне речення словами прочитаного. Сьогодні постав першу галочку цього тижня.
Суть дня · Ланцюг, якого соромляться
Коли людину звільняють зі скандалом, її телефон раптом затихає. Ті, хто ще тиждень тому кликав на каву, тепер дуже зайняті. Ніхто не сказав про неї поганого слова. Просто нікому не хочеться, щоб її ім’я стояло поруч із його власним.
Минулого тижня лист зупинився на Дусі сили, любові й розсудливості (1:7). Наступний вірш починається словом «Тому»:
«Тому не соромся свідчити про нашого Господа, ні мене – Його в’язня»2 Тим. 1:8
Виходить, Духа дано не для гарного настрою. Є цілком конкретна людина в ланцюгу, і Тимофій має вирішити, чи його ім’я стоятиме поруч.
Щоб почути вагу цього вірша, треба побачити, де сидить Павло. Сьогодні в Діях ти читав про перше ув’язнення: окреме житло, воїн поруч, гості, два роки відкритого навчання. Зараз, здається, все інакше. Лист дає лише кілька рисок. Павло в Римі й у кайданах (1:16–17). Його доводиться «наполегливо» шукати (1:17). На першому слуханні справи біля нього нікого не було (4:16). Він просить принести плащ і книги (4:13) і знає, що настає час його відходу (4:6). Точної адреси лист не дає. Мамертинську в’язницю, яку показують туристам, пов’язала з Павлом пізня легенда, тож на неї ми не спираємось.
Тепер про сам ланцюг. Їжу й розраду в’язень здебільшого отримував від рідних і друзів. Навіть Ірод Агріппа, онук царя, якого закували за Тиберія, став дихати вільніше лише тоді, коли друзям дозволили приходити й приносити їжу (про це пише Йосиф Флавій). Але щоб принести в’язневі хліб, треба було показатися вартовому і сказати, до кого йдеш. Твоє ім’я ставало поруч із його.
Тимофій тим часом, найімовірніше, в Ефесі, головному місті провінції Азія, на заході теперішньої Туреччини. Там Павло прожив кілька років, і Лука згадує про той час так: «усі, які жили в Азії, почули Господнє Слово» (Дії 19:10). А тепер перечитай вірш із нашого листа: «від мене відвернулися всі, хто в Азії» (1:15).
Запиши в зошит · Пороздумуй 1 хв
Поклади ці два вірші поруч. Що, на твою думку, відчував чоловік, який пише другий із них?
«Всі» тут не перепис населення: Тимофій і дім Онисифора теж в Азії. Це слова людини, якій боляче, і болю вона не ховає. Чому відвернулися, лист докладно не каже. Можливо, у місті вже говорили, що якби Божа сила справді була з Павлом, він не сидів би в ланцюгу. Це лише припущення тлумачів, але думка така знайома: справжня Божа сила має виглядати як успіх.
А подивись, як Павло себе називає. Замкнув його Рим, стереже римський воїн, судитиме римський суд. І все ж він пише про себе: «Його в’язня». Не цезаревого. Господнього. Так він говорив про себе і раніше (Еф. 3:1; Флм. 1). Люди можуть тримати в ланцюгу його тіло, але чий він, вирішують не вони.
Запиши в зошит · Спробуй здогадатися 1 хв
Павло сказав: «не соромся». Що він скаже далі, щоб цей наказ можна було виконати: наведе приклад сміливого чоловіка, нагадає про покарання чи щось зовсім інше? Запиши одним словом. У вівторок перевіриш у тексті.
І ще одне. Прикутий апостол служить Господеві, Якого самого вели зв’язаним до римського намісника (Мт. 27:2). Цей шлях спершу пройшов Христос. Тому Павло не пише Тимофієві з порожнього місця.
Основна істина дня. Духа сили Бог дає для дуже конкретного вибору: стояти поруч із Христом і Його людьми тоді, коли цей зв’язок коштує тобі доброго імені.
Свідок тижня: Іван Рябошапка
Іван Рябошапка (1831–1900) із села Любомирка на Херсонщині разом із Михайлом Ратушним був одним із перших євангельських проповідників на півдні України. Описують його так: непоказний, сутулий, середнього зросту, круглолиций, із густою бородою і приємним голосом. Новий Завіт він завжди носив при собі, а на ярмарку, як розповідають, вилазив на воза і гукав: «Знайшов! Знайшов!». Коли збиралися люди, діставав із кишені Євангелію і розповідав про Ісуса. Починалося ж усе буденно: 1866 року він поїхав до Єлисаветграда, щоб щось купити, зайшов у книгарню і взяв там два Нові Завіти.
Жаботинський, «Прошение Ивана Рябошапки», с. 125, 128, 135, 138Два питання дня
У тестПавло називає себе в’язнем Господа (1:8), хоч замкнув його Рим, і каже, що закований «заради надії Ізраїля» (Дії 28:20). Чому це так важливо для нього саме тепер, коли від нього відвертаються? І що змінюється, коли ти так само дивишся на те, що сковує тебе сьогодні? (2–3 речення)
Лишається в зошитіЧиє ім’я тобі було б незручно побачити поруч зі своїм? Запиши чесно. Показувати нікому не треба.
Вечір. Перед сном: дякую за одну річ дня → визнаю, де схибив → приймаю прощення в Христі → прошу сили на завтра. Хвилина, не більше.
Вівторок · Глибокий деньEMOI на 2 Тим. 1:8–1830–45 хв
Якщо сьогодні зовсім немає часу — зроби РОСА на уривок.
Пригадай. Вірш минулого тижня: «Адже Бог не дав нам ___». Скажи його з пам’яті, а тоді подивись, яке слово стоїть одразу за ним.
Двері. «Я не соромлюся Бога. Просто не хочу виглядати дивним».
Що з цим не так: у цьому уривку сором вимірюється не почуттям, а тим, чи ти стоїш поруч. Почуватися цілком спокійно можна і тоді, коли вже відійшов убік.
Молитва перед читанням. Біблія в руках, але ще закрита. Скажи Богові, де тобі незручно бути Його людиною, і попроси: «Відкрий мої очі…» (Пс. 119:18). Усю дорогу помічай, де текст тебе зупиняє, і кажи про це Йому.
Фон. Понад сто років до цього листа міста Азії поставили в Ефесі напис на честь Юлія Цезаря: «з’явлений бог і спільний спаситель людського життя». Ще через сорок років у сусідній Пріені день народження Августа назвали початком «добрих вістей». Ефесянин знав ці слова з міської площі. Чи Павло свідомо сперечається з таким написом, тлумачі судять по-різному.
Слова і імена. Азія — римська провінція на заході теперішньої Туреччини. Нетління — життя, якого не торкається розпад. Той день — день, коли Христос прийде судити. Довірене — те, що залишають комусь на збереження, як вклад. Фіґел і Гермоґен — про них ми більше нічого не знаємо. Онисифор — ім’я означає «той, хто приносить користь».
Читай. 2 Тимофія 1 повністю, потім уривок 1:8–18 ще раз, вголос і повільно.
Що написано? 6–7 хв
Запиши в зошит · Спробуй
Скільки разів у вв. 8–18 трапляється «соромитися»? Хто соромиться чи не соромиться і чого? Випиши всі дії Бога і Христа у вв. 9–10. Хто береже довірене у в. 12, а хто у в. 14? Чесно: що з цього ти вже знав і звідки?
«Господи, дай мені побачити цей текст, а не мої страхи перед ним».
Після своєї спроби
«Соромитися» стоїть тричі, і щоразу йдеться про іншу людину: Тимофієві наказано не соромитися (в. 8), Павло не соромиться (в. 12), Онисифор не соромився (в. 16). Спершу наказ, потім свідчення самого апостола, а вже тоді людина, яка це зробила. Посередині довгий ряд Божих дій: спас, покликав, дав благодать, відкрив, знищив смерть, освітив життя. Перевір свій понеділковий прогноз. Павло не почав ні з героя, ні з погрози. Він почав із Євангелії. У в. 12 береже Бог, у в. 14 береже Тимофій.
Питання до тексту 8–10 хв
Запиши в зошит · Пороздумуй
Запиши одне-два власні питання до уривка і можливі відповіді. Якщо не знаєш, з чого почати: чому Павло від «не соромся» одразу переходить до «перед вічними часами»? Що означає «знищив смерть», коли сам він скоро помре? Чому він називає двох, хто відвернувся, але не проклинає їх? Чому Онисифорові він бажає милості, а не нагороди? І що в цьому уривку турбує самого Бога?
«Отче, навіщо Ти поставив Свій задум посеред наказу про сором?»
Після своєї спроби: чотири рухи уривка
1:8. Не соромся
«Тому» спирає наказ на 1:7: Духа сили дано саме для цього. Слово тижня — «епайсхю́номай» (соромитися). Пао зауважує, що в листах до Тимофія і Тита воно є лише тут, тричі в одному уривку. Мовою тієї культури це не про те, чи червоніє людина. Посоромитися когось означало публічно відсунутися, і тоді сором падав уже на нього (Таунер). Чи Тимофій так уже вчинив, лист не каже. Поруч стоять «нашого Господа» і «мене – Його в’язня»: триматися одного й відходити від другого не вийде. Далі «злигодні… перенось». У грецькому це одне дієслово, зліплене з частинок «разом», «зло», «терпіти», і в перекладі «разом» губиться. Павло кличе терпіти поруч із ним. І не своїми силами, а «силою Бога».
1:9–10. Чому це можливо
Посеред наказу Павло раптом пише про Бога. У грецькому вв. 8–12 — одне довге речення, і наказ у ньому стоїть на Євангелії. Бог «спас нас і покликав», і то «не за наші діла». Благодать дана «ще перед вічними часами», раніше за Нерона і за кожен вирок. Для людини в ланцюгу це означало, що її майбутнє вирішене до того, як суд сяде за стіл. А «тепер» ця благодать відкрилася в Христі, Який «знищив смерть». Дієслово означає позбавити сили: смерть ще приходить, і про неї ще написано «Останній ворог» (1 Кор. 15:26), але верховодити вже не може. Страждання за Євангелію нічого в Бога не купують: вони виростають із благодаті, яку дано наперед.
1:11–14. Дві довірені речі
Павло не просить про те, чого не робить сам: «страждаю, але не соромлюся». Чому? Він не каже «знаю, у що я повірив». Він каже «знаю, Кому». Що таке «довірене» у в. 12, тлумачі читають по-різному. Одні бачать Євангелію, яку Бог дав Павлові; так і в нашому перекладі, «довірене мені». Інші бачать те, що Павло сам поклав у Божі руки: життя, служіння, людей. Обидва прочитання кажуть одне: Бог не випускає довіреного. А поруч дзеркало: «Добре, довірене тобі, збережи». Бог береже те, що віддали Йому. Тимофій береже те, що віддали йому, і то Духом, «Який живе в нас».
1:15–18. Хто відвернувся, а хто шукав
Павло не ховає болю, називає двох, але не проклинає. А далі найбільше місця віддає одному чоловікові. Онисифор «давав мені відраду»: це слово про подих прохолодного повітря. «Багато разів», а не раз. У Римі «наполегливо шукав мене – і знайшов», і такий пошук міг коштувати йому дорого. Тепер прислухайся: тому, хто знайшов закутого, Павло бажає «знайти милість» того дня (в. 18). Не нагороду. Милість. Онисифор не герой, який заробив небо, а помилуваний, який милував.
Що побачили інші Стотт
Чому Євангелія викликає такий опір? Стотт відповідає: бо вона дається задарма. Людині важко визнати, що сама себе вона не спасе і що все завдячує хрестові. Тож проповідник часто страждає не за складність свого вчення, а за те, що роздає спасіння безплатно.
Головна думка 3 хв
Запиши в зошит · Спробуй
Закрий текст. Що Павло хотів сказати Тимофієві цими одинадцятьма віршами? Одне речення, до 20 слів. Які вірші несуть цю думку найчіткіше?
«Ось що Ти сказав Тимофієві тоді…»
Після своєї спроби
Не соромся Христа і Його закутих людей, бо Бог, Який знищив смерть у Христі, береже довірене Йому. Слова в тебе можуть бути інші. Головне, щоб зберігся порядок: спершу те, що зробив і робить Бог, потім те, що робиш ти. Найчіткіше цю думку несуть вв. 8, 10, 12 і 16.
Як свіжо тут відкривається Бог 3–4 хв
Запиши в зошит · Пороздумуй
Не загальні слова на кшталт «Бог сильний», а що Він робить саме тут. Подивись, що Він дав «ще перед вічними часами» (в. 9), що знищив (в. 10) і що «має силу» (в. 12). Що з цього правда на всі часи? І одне слово про себе: це мене тішить, дивує, вабить чи лякає?
«Так ось Ти Який: раніше за всі мої страхи…»
Після своєї спроби
Бог тут говорить раніше за вирок. Своє рішення про Тимофія Він ухвалив тоді, коли не було ні Нерона, ні начальника, ні чужих очей. Він не обіцяє забрати людину з в’язниці. Він приходить туди Своєю силою (в. 8) і Своїм Духом (в. 14). Він бере на збереження, і те, що віддали Йому, не пропадає навіть тоді, коли власник помирає. А ще в Нього останній день у календарі: «того дня» (вв. 12, 18) сором і честь важитимуть інакше, ніж у п’ятницю на роботі. Правда на всі часи: не чужий погляд вирішує, чий ти.
Де тут Христос 3 хв
Запиши в зошит · Пороздумуй
Як цей уривок веде до Євангелії? Підказка у в. 10.
«Ісусе, у цьому тексті я бачу Тебе в тому, що…»
Де тут Христос
Христос тут не приклад мужності, а центр усього речення. Свідчення про Нього (в. 8). В’язень Його (в. 8). Благодать дана «в Ісусі Христі» ще до всіх часів (в. 9). З’явився Він, наш Спаситель, а не той, кому ставлять написи на площі (в. 10). Він «знищив смерть», і Павло пише це в місті, де йому скоро винесуть вирок. Тож найгірше, що може зробити імперія, вже не останнє слово. Тимофієві не треба бути сильнішим за смерть. Смерть уже програла Тому, Кому він належить. Тому Онисифор може шукати в’язня по Риму, а ти можеш не відсуватися від людини, яку всі оминають.
Що побачили інші Іван Золотоустий
«Якщо мій Господь не соромився хреста, то й я не соромлюся кайданів» . Іван Золотоустий, Бесіда 2 на 2 Тимофія, на 1:8 (наш переклад)
Серце відповідає 4 хв
Спершу одним словом: що в тобі зараз відгукнулося — подяка, покаяння чи довіра? Потім молитва, вголос або в зошит:
«Господи, я відходив убік там, де ___ (наприклад: за столом на роботі; коли заговорили про ту людину). А Ти в цьому тексті кажеш, що спас мене і покликав „не за наші діла“.
30 секунд тиші. Що Ти нагадуєш мені зараз?
Дякую, що Твій Син знищив смерть і що благодать Ти дав мені раніше, ніж я чогось злякався. Те, що я досі тримаю при собі, ___, кладу в Твої руки: Ти маєш силу це зберегти. Духу Святий, Який живеш у нас, дай мені не відсунутися від ___. Через Ісуса Христа».
Рядок плачу. Якщо від тебе самого відвернулися: «Боже, від мене відвернувся ___. Мені боляче ___. Павлові теж було боляче, і Ти цього не викреслив зі Свого Слова. Прошу ___». Назвати таке вголос не гріх і не гіркота.
Якщо ти ще шукаєшСкажи Богові прямо: «Якщо Ісус справді знищив смерть, покажи мені це так, щоб я зрозумів».
Запиши в зошит · Де мені соромно 3 хв
Згадай недавній момент, коли ти промовчав про Христа або відійшов від віруючої людини, бо стало незручно. Запиши: де це було? Що я тоді захищав: повагу, роботу, спокій чи чиюсь прихильність? А поруч напиши 1:12: «бо знаю, Кому я повірив». Йдеться не про докір Духа за гріх, а про страх людей: «Страх перед людьми заганяє в пастку, а хто покладається на Господа, буде у безпеці» (Пр. 29:25). Тому шмагати себе тут не треба. Назви страх і віддай його Тому, Кому ти повірив.
Крок 2–3 хв
Запиши в зошит · Застосуй
Кого з людей Христових тобі зараз найлегше не помічати? Можливо, колегу, з якого кепкують за його віру. Або сестру, про яку шепочуться після зібрання. Обери один вірний крок і запиши: «Коли ___, я ___».
Наприклад:
- «Коли завтра в обідню перерву побачу, що колега сидить сам після тієї історії, я сяду за його стіл».
- «Коли в неділю після зібрання побачу сестру, про яку тепер шепочуться, я підійду і спитаю, як вона».
- «Коли в суботу поїду на ринок, я заїду до чоловіка з нашої вулиці, який лежить хворий і до якого ніхто не ходить, і принесу йому поїсти».
- «Коли на роботі спитають, що я робив у неділю, я скажу „був у церкві“, а не „та так, нічого“».
Текст не кличе шукати собі біди чи вдавати, що тобі не страшно. Він кличе не відходити.
Лінія 2:2. Кому одному ти цього тижня передаси одну думку з цього уривка?
«Господи, я цього сам не витягну, будь зі мною о ___». Увечері чесно скажи собі: так чи ні? Якщо ні, напиши Йому один рядок, без самокарання, і спробуй завтра.
Якщо ти ще шукаєшТвій крок — спитати людину, яка тебе запросила: «Що для тебе означає, що Христос знищив смерть?»
Глибше за бажанням
Слово «довірене» в Ефесі мало цілком земний смак. Храм Артеміди був не лише святинею, а й сховищем: там тримали гроші приватні люди, чужинці, царі й цілі громади (про це пише Діон Хризостом). Ксенофонт, повертаючись із далекого походу, лишив храмовому доглядачеві Мегабізу частку здобичі. Умова була проста: виживе — гроші повернуть, загине — Мегабіз присвятить дар богині. Через роки доглядач приїхав на Олімпійські ігри й віддав вклад. Такий образ міг стояти перед очима слухача: вклад віддають тому, хто переживе дорогу і чия чесність поза сумнівом. Павло теж іде на смерть. І все віддає Тому, Хто її вже знищив.
Свідок одним рядком. Із млина в Любомирці Новий Завіт пішов до приїжджого чоловіка, а священник його хутора порвав книжку на шматки й кинув у піч. На щастя, вогню там не було, і мельник дістав її назад порваною.
Жаботинський, с. 138Імена. Наступні 2–3 імені зі списку: «Як Онисифор шукав Павла, поки не знайшов, так шукай Ти ___».
Звичка місяця. Сьогодні молитва-відповідь уже звучала після кожного кроку EMOI. Постав галочку і запиши одну фразу, яка стала твоєю молитвою.
Два питання дня
У тестЧому Павло посеред наказу «не соромся» вставляє Євангелію (1:9–10)? Що це каже про те, звідки береться сила не відступити, і на що ти спиратимешся наступного разу, коли захочеться промовчати чи відійти вбік?
Лишається в зошитіЩо ти досі тримаєш при собі, замість того щоб довірити Богові (1:12)? Назви одне.
Вечір. Дякую → визнаю → приймаю прощення → завтра. І чесне «так чи ні» до свого кроку.
Середа · Світло з інших місцьХто не соромиться нас15–20 хв
Пригадай. Що Павло вставив посеред наказу не соромитися? Що Христос зробив зі смертю (1:10)? З пам’яті.
Двері. «Ісус милосердний. Він не стане рахувати, скільки разів я промовчав».
Що з цим не так: милосердя правда, і ми сьогодні до нього дійдемо. Але сам Ісус говорив про сором дуже прямо, і Його милість не робить мовчання дрібницею.
Молитва перед читанням. Рука на закритій Біблії. Чого тобі сьогодні не хочеться чути? Скажи це Йому і попроси: «Відкрий мої очі…»
Читай. 2 Тимофія 1 повністю, потім Марка 8:34–38, Ісая 50:4–9 і Євреїв 2:10–11.
Фон. Щойно перед цими словами Петро назвав Ісуса Христом, а Ісус уперше прямо сказав учням про Свою смерть і воскресіння (Мк. 8:29–31). Петрові це не сподобалося, і він почав Йому докоряти. Тож цю розмову Ісус веде з людьми, яким і самим незручно від думки про хрест.
РОСА · Марка 8:34–38
Роздивляюсь.
Запиши в зошит · Спробуй 3 хв
Що Ісус кличе робити у в. 34? Що у в. 35 втрачають, а що зберігають? У в. 38 випиши: хто соромиться, кого, перед ким, і що станеться потім.
«Господи, не дай мені пропустити те, що незручно».
Осмислюю. Яка головна думка цих віршів? Як свіжо тут відкривається Бог, Чий Син прийде «в славі Свого Отця» і чий погляд буде останнім?
«Ти — Бог, перед Яким мені колись стояти, і…»
Співрозмова. Де тобі зараз страшніше за чужі очі, ніж за Його?
«Господи, я боюся, що про мене подумає ___. А Ти…»
Що побачили інші Пао
Павлове «не соромлюся» в посланні до римлян (Рим. 1:16), можливо, іде саме від цих слів Ісуса. А вислів «Кому я повірив» у нашому листі може нагадувати старий вірш Ісаї, який Павло вже цитував: хто вірить у Нього, не буде посоромлений (Іс. 28:16; Рим. 10:11). Пао пише про це обережно, бо прямих цитат тут немає.
Амінь ділом. Той самий крок, що ти записав у вівторок.
Запиши в зошит · Уточни
«Коли буде ___, я зроблю ___». Чи є там час і місце? Чи названа людина?
Імена. 2–3 імені зі списку: «Ти не соромишся називати Своїх братами. Приведи до Себе і ___».
Звичка місяця. Обери одне слово Ісуса з Мк. 8 і скажи його Йому як молитву: «Ти сказав ___. Я відповідаю Тобі: ___». Галочка і рядок у зошиті.
Суть дня · Хто не соромиться нас
Якщо прочитати цей тиждень лише як наказ, вийде важко: будь сміливим, бо інакше буде погано. Але Писання кладе поруч ще кілька місць. Кожне показує сором з іншого боку, і разом вони змінюють усю картину.
Ісус говорить про сором. Слова в Марка різкі: «Бо коли хто посоромиться Мене і Моїх слів перед цим перелюбним і грішним родом, того і Син Людський посоромиться, коли прийде в славі Свого Отця з ангелами святими!» (8:38). Ісус ставить поруч дві публіки. Одна тут: цей рід, колеги, сусіди, родичі за столом, люди в під’їзді. Друга прийде потім: Отець з ангелами. Перша вміє сміятися: у Римі збереглося давнє настінне зображення, де на хресті висить людина з ослячою головою, а поруч стоїть чоловік, і підпис каже, що Алексамен поклоняється Богу. Сором завжди щось зважує, і ми схильні вірити тим терезам, які стоять ближче. Звідси в Павла це вперте «до того дня» (1:12) і бажання Онисифорові «того дня» (1:18). Він навчився в Ісуса, чим міряти.
Раб проходить через сором. Ісус не лише говорить про це. Він сам там був. У пісні про Раба Господнього в Ісаї Раб каже: «і Свого обличчя не відвертав від образ й опльовування» (50:6), а наступний вірш закінчується словами: «і знаю, що осоромленим не буду» (50:7). Прочитай ще раз 2 Тим. 1:12 і 1:15. Там теж хтось відвернувся, і хтось знає. Чи думав Павло про Ісаю, сказати напевно не можна: це збіг слів, а не цитата, і я подаю його як припущення. Але в ніч суду над Ісусом ці рядки стали буквальними: «Тоді плювали Йому в обличчя» (Мт. 26:67).
Брат не відступає. А тепер те, чого в 2 Тимофія прямо немає. Послання до євреїв каже, що Ісус витерпів хрест, «незважаючи на сором» (12:2). І ще: «Через це Він не соромиться називати їх братами» (2:11).
Запиши в зошит · Пороздумуй 1 хв
Перечитай цей вірш, поставивши на місце «їх» своє ім’я. Що в тобі на це відгукується: радість, недовіра, страх, опір?
Думаю, це і є той вірш, який варто покласти під увесь тиждень. У кожного з нас є що соромитися самих себе. Я можу скласти такий список, і ти, мабуть, теж. Ісус цей список знає краще за нас. І не відступає: Він узяв нашу плоть і помер, щоб «визволити тих, які через страх смерті все життя утримувалися в рабстві» (Євр. 2:15). Страх смерті й страх сорому тут дуже близько. Людина, яка знає, що смерть більше не вирішує, і що Христос її не соромиться, може сісти поруч із тим, кого обминають.
Тексти не тотожні, і змішувати їх не варто. Марко говорить про учня перед судом. Ісая і Послання до євреїв говорять про Того, Хто пройшов через ганьбу і прийняв нас у родину. Якби лишився тільки Марко, тиждень став би погрозою. Якби лишилися тільки Євреї, він став би заспокійливим. Павло тримає обидва боки: сувору правду про «той день» і милість, якої він бажає навіть найвірнішому (1:18).
І ще одне уточнення. Тимофій не мусить терпіти сором за Христа, щоб Христос його прийняв. Його вже прийнято. Порядок тут той самий, що й у вівторок: спершу те, що зробив Бог.
Основна істина дня. Христос сам поніс ганьбу і не соромиться називати Своїх братами, тож я можу стояти поруч із Ним і на очах у людей, і того дня.
Важке місце: «А якщо я вже соромився?»
Питання. Ісус каже, що посоромиться того, хто соромиться Його (Мк. 8:38). А я мовчав, і не раз. Я втратив усе?
Хибна відповідь, яку іноді чуємо: «Ти зрікся, тепер не жалійся». Або навпаки: «Та нічого страшного, усі так роблять».
Що каже текст. Обидві відповіді оминають Петра. Він тричі зрікся Ісуса, вийшов і гірко плакав (Мт. 26:75), а воскреслий Господь повернув йому справу (Ів. 21:15–19). Павло тримає ту саму напругу в цьому ж листі: «якщо відречемося, то й Він відречеться від нас; якщо ми невірні, то Він залишиться вірним» (2:12–13). Це ні дозвіл, ні вирок. Марко, здається, говорить про людину, яка врешті обирає цей рід замість Христа. Хто сьогодні болить через учорашнє мовчання, більше схожий на Петра.
Межа теж є. Текст не вимагає розповідати про віру кожному, хто спитає: розсудливість теж дар Духа (1:7). І він не дає права ліпити ярлик «відступник» на того, хто пішов. Павло називає двох людей (1:15), але не проклинає їх.
Якщо важко. Якщо від тебе самого відвернулися чи тебе ганьблять, або сором тижнями не відпускає, не чекай кінця тижня. Одразу звернися до людини поруч: куратора, лідера групи чи пастора. Ти не мусиш нести це сам.
Свідок тижня: «Краще б ви коней крали»
Спершу все виглядало мирно: священник Павло Промислов дізнався, що Рябошапка з кількома людьми читає Новий Завіт, перевірив їх, нічого поганого не знайшов і навіть дав їм Біблію. А на Різдво 1867 року їх заарештували. Так записали самі віруючі: той самий священник лаяв їх і сказав, що краще б вони коней крали, ніж оце робили. Дванадцятьох людей тримали сім днів, їжу пропускали раз на добу. Потім усіх відпустили, крім Рябошапки й Максима Кравченка: їх тримали ще десять тижнів, допитали у Вознесенську і відправили додому. Що він думав у ті тижні, документ не зберіг, тож і ми не вигадуватимемо.
Жаботинський, с. 138Обговоримо на групі
Ісус «не соромиться називати їх братами» (Євр. 2:11). Кого в церкві нам буває незручно називати братом чи сестрою? Чому? І що цей вірш змінює в тому, як ми до них підходимо? Подумай сам, а поговоримо на зустрічі.
Два питання дня
У тестЯк, за Мк. 8:38, Іс. 50:6–7 і Євр. 2:11, сором перед людьми виглядає з погляду Христа? Що змінює в тобі те, що Він не соромиться називати Своїх братами?
Лишається в зошитіПеред ким тобі сьогодні найважче визнати, що ти належиш Христові? Запиши ім’я, а поруч Євр. 2:11.
Вечір. Дякую → визнаю → приймаю прощення → завтра.
Четвер · У життіШукав — і знайшов15–20 хв
Пригадай. Кого, за Євр. 2:11, Ісус не соромиться називати братами? І чий погляд, за Мк. 8:38, буде останнім?
Двері. «Я ж нічого поганого не зробив. Я просто відійшов убік».
Що з цим не так: Фіґел і Гермоґен теж, наскільки ми знаємо, нікого не били й нічого не вкрали. Вони просто відвернулися, а людині в ланцюгу й цього вистачило, щоб заболіло.
Молитва перед читанням. 20 секунд тиші. Кого ти останнім часом оминаєш? Назви цю людину Богові і попроси: «Відкрий мої очі…»
Читай. 2 Тимофія 1 повністю, потім 2 Тим. 4:9–18.
Фон. Наприкінці листа Павло кличе Тимофія до себе і перелічує, хто де. Перша оборона (4:16) — це, найімовірніше, перше слухання його справи в суді. У такий день підсудному потрібні люди, які стануть поруч і скажуть за нього слово.
РОСА · 2 Тимофія 4:16–18
Роздивляюсь.
Запиши в зошит · Спробуй 3 хв
Хто покинув Павла, і що він просить для них? Хто став при ньому? Випиши всі дієслова, де дійовою особою є Господь.
«Господи, покажи мені, де Ти стояв тоді, коли я думав, що нікого немає».
Осмислюю. Яка головна думка цих віршів? Як свіжо тут відкривається Бог, Який стає поруч там, де всі відійшли?
«Ти — Бог, Який лишається, навіть коли…»
Співрозмова. Чи є людина, яка відійшла від тебе, коли було важко? Чи можеш ти сказати про неї, як Павло: «Хай не буде їм це зараховано» (4:16)? Якщо ще не можеш, так і скажи Йому.
«Господи, мене лишив ___. Мені поки що ___. Навчи мене…»
Що побачили інші Таунер
Чому на суді всі могли зникнути? Таунер пояснює: хто водився зі злочинцем, той в очах влади, родичів, сусідів і ділових партнерів ризикував стати співчутливим, а то й спільником. Згадай Петра на подвір’ї первосвященика (Мт. 26:69–75). На цьому тлі видно, чого вартувало Онисифорове «не соромився моїх кайданів» (1:16).
Амінь ділом.
Запиши в зошит · Застосуй
«Коли буде ___, я зроблю ___». Наприклад: «Коли сьогодні повертатимуся з роботи, я подзвоню тому, до кого давно збирався, і спитаю: „Чим тобі зараз допомогти?“».
Імена · крок свідчення тижня
Помолись за 2–3 імені зі списку: «Як Онисифор шукав, поки не знайшов, так знайди ___ і дай йому знайти Тебе».
А з однією людиною зі списку цього тижня зроби один природний крок: скажи одне речення з тексту. Наприклад: «Цього тижня я прочитав, що Христос знищив смерть, і це мене зачепило». Не проповідь, а одне речення, а потім дослухай, що скаже вона. Людина зі списку не проєкт. Якщо ти на службі чи далеко, надішли таке речення коротким повідомленням.
Звичка місяця. Сьогоднішня молитва-відповідь — на 4:17: «А Господь став при мені». Скажи Йому, де тобі це зараз потрібно. Галочка і рядок у зошиті.
Суть дня · Шукав — і знайшов
Марині сорок три, вона бухгалтерка в будівельній фірмі. Щонеділі вона в церкві, хоч на роботі про це знає хіба одна колега. У їхньому відділі працює Андрій, теж віруючий. Минулого місяця він відмовився підписати акт заднім числом, і відтоді в нього прізвисько «наш святий». Учора в обід Андрій підсів до Марини, а хтось через стіл кинув: «Обережно, зараз почне молитися». Марина засміялася разом з усіма і згадала, що їй ще треба подзвонити. Увечері вона сказала собі: «Я ж нічого поганого не зробила».
Запиши в зошит · Пороздумуй 1 хв
Що Марина захищала в ту хвилину? І чому вона так швидко знайшла собі пояснення?
Здебільшого це не зрада в гучному сенсі, а страх за своє місце за столом: за повагу, за премію, за спокійний день, за те, щоб не бути наступною. Ніхто не просив Марину зректися Христа. Їй достатньо було знайти справу на іншому кінці кімнати. Можливо, так само виглядало й «відвернулися» в Азії: хтось не відповів на листа, хтось перестав згадувати ім’я Павла в розмові.
Подивись тепер на вірш 1:8 у тижні Марини. «Не соромся… мене» не означає виголосити промову про чесність у бухгалтерії. Це сісти назад. Спитати Андрія «як ти?» і дослухати. Сказати при всіх просте речення: «Я теж щонеділі в церкві». Хтось це почує, і ціна може бути справжня. Текст не обіцяє Марині премії. Він обіцяє дещо інше: директор і стіл у їдальні не матимуть останнього слова, а те, що вона довірила Богові, Він береже «до того дня» (1:12).
Тут і важить Онисифор. Подивись, чим він відрізняється. «Багато разів» (1:16), а не один сміливий день. «Давав мені відраду»: найпростіше, що це їжа і людина поруч. «Наполегливо шукав» (1:17), бо ув’язненого, здається, знайти було нелегко. На картині жоден із цих кроків не виглядав би подвигом. Вірність тут складається, мабуть, із кількох походів із їжею і неприємної розмови з вартовим.
Це не лише про бухгалтерію. Для когось «не соромитися» означає подзвонити братові, якого всі оминають після розлучення. Для когось зайти до сусідки з громади, чий син вийшов із в’язниці й тепер про неї шепочуться. Межа теж є. Перше послання Петра розрізняє страждання «як християнин» і страждання «як злочинець» (1 Пет. 4:15–16). Не соромитися не означає виправдовувати того, кого справедливо викрили, і цей вірш не служить провідникові, який вимагає вірності собі.
Найголовніше стоїть наприкінці. Павло не пише про Онисифора «він заслужив». Він пише: «Нехай же дасть йому Бог знайти милість від Господа того дня!» (1:18). Той, хто знайшов закутого, сам потребує, щоб милість знайшла його. Ісус сказав, що прихід до в’язня зроблено Йому самому: «у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене!» (Мт. 25:36). І все ж те, що Онисифор отримає, лишиться милістю. Тому Марина може повернутися до Андрієвого столу не як краща версія себе вчорашньої. Вона може повернутися, бо Христос не відсів від неї, коли вона повелася гірше.
Основна істина дня. Не соромитися — це кілька вірних кроків до конкретної людини, і всі вони тримаються на милості Христа, Який першим не посоромився нас.
Хто лишився, а хто пішов
Фіґел і Гермоґен (1:15). Двоє імен, і більше нічого. Вони знали Павла і, мабуть, зважили, чого їм коштуватиме бути поруч. Павло називає їх, але не проклинає.
Онисифор (1:16–18). Той самий ланцюг і, мабуть, ті самі страхи. Він пішов шукати.
Подивись на пропорцію: тим, хто пішов, Павло віддає один вірш, тому, хто лишився, три. Чи Онисифор був ще живий, коли Павло це писав? Дехто думає, що ні, бо Павло вітає його дім (4:19), а йому самому бажає милості «того дня». Лист цього не каже, а найпростіше пояснення — він далеко від дому. Підстави для вчення про молитву за померлих цей вірш не дає. А те, що зробив Онисифор, згодом стало впізнаваною рисою церкви. Через сто років сатирик Лукіан глузував із християн: удови й сироти від світанку чекають біля в’язниці, провідники підкуповують вартових, а за спільний кошт приходять посланці навіть із міст Азії. З тієї самої Азії.
Свідок тижня: 93 імені
На Великдень, як записали самі віруючі, дванадцятьох чоловіків і чотирьох жінок покарали батогом: від 12 до 30 ударів. Потім їх прив’язали за шию до церковної огорожі і веліли кожному, хто приходив, плювати їм в обличчя (с. 138–139). Чи стояв там сам Рябошапка, запис прямо не каже. Одразу після цього він повідомляє, що Рябошапку сім тижнів тримали під арештом і змушували копати рови (с. 139). Згодом за зібрання наклали штраф, усього 1167 рублів, і дехто з бідних продав останнє (с. 134–135).
У березні 1871 року 93 людини з кількох сіл дали Рябошапці й Михайлові Ратушному довіреність клопотатися за них (с. 127, 136–137). Під нею стоять імена, а за неписьменних підписався Олександр Капустян. Серед них і Максим Кравченко, той, кого тримали разом із Рябошапкою, і, здається, Юхим Цимбал, який його хрестив (с. 137; Коулман, с. 27).
Стара легенда каже, що Рябошапка проповідував цареві. Це неправда. До Олександра II їх не допустили, і прохання вони здали в канцелярію при Міністерстві внутрішніх справ (с. 125). Просили небагато: «щоб ми могли без перешкод читати Боже слово» (с. 135, наш переклад; це спільний текст, а не особисті слова Івана). Того ж року Рябошапка охрестив Ратушного і 48 його послідовників (Коулман, с. 27). За спогадом Йоганна Віллера, який допомагав братам, після поїздки їх посадили до в’язниці в Одесі. Згодом із Петербурга прийшла вказівка розслідувати справу: в’язнів звільнили, а кількох місцевих урядників зняли з посад (с. 130). Сам Жаботинський зауважує, що деталі Віллера не завжди збігаються з архівом.
Жаботинський, «Прошение Ивана Рябошапки», с. 125–139; Коулман, «Baptist Beginnings in Russia and Ukraine», с. 27Ця історія не про сміливих селян. Вони мали родини, які могли лишитися без шматка хліба, а прийому в царя так і не дочекалися. Вона про Христа, Якому раніше за них плювали в обличчя (Мт. 26:67) і Який не посоромився назвати таких людей братами.
Два питання дня
У тестОнисифор «не соромився моїх кайданів» і «наполегливо шукав мене – і знайшов» (1:16–17). Що це показує про те, як «не соромитися» виглядає на ділі, і чому Павло бажає йому саме милості (1:18)? Назви одну людину, до якої ти цього тижня зробиш один крок.
Лишається в зошитіВід кого ти колись відійшов і досі не повернувся? Якщо можеш, запиши ім’я і що Христос каже тобі про це (1:18).
Вечір. Дякую → визнаю → приймаю прощення → завтра.
П’ятниця · ПідсумокЯк знищена смерть допомагає тому, кому соромно?10–15 хв + тест
Пригадай. Що зробив Онисифор у Римі, чого не зробили інші? І чого Павло бажає йому за це: нагороди чи чогось іншого?
Двері. «Коли мене всі покинули, я вирішив: більше ні на кого не покладатимуся».
Що з цим не так: біль справжній, і Павло теж його назвав (1:15). Але він не зупинився на цьому вірші, бо знав, Кому повірив, і помітив того, хто таки прийшов.
Молитва перед читанням. Ти цілий тиждень читав ці вірші. Попроси не звикнути до них: «Відкрий мої очі…»
Читай. 2 Тимофія 1 повністю, потім уривок 1:8–18 ще раз, вголос.
РОСА · 2 Тимофія 1:12, 14
Роздивляюсь.
Запиши в зошит · Спробуй 2 хв
Заповни пропуски з пам’яті, потім звір із текстом: «…бо знаю, ___ я повірив, і переконаний, що Він має силу зберегти ___ мені до того ___».
«Господи, не дай мені пройти повз знайоме».
Осмислюю. Скажи головну думку цих двох віршів одним реченням. Що береже Бог, а що Тимофій? Як свіжо Бог відкрився тобі за цей тиждень?
«Ти — Бог, Який не випускає…»
Співрозмова.
«Боже, я віддаю Тобі ___. А те, що Ти віддав мені, ___, я…»
Що побачили інші Стотт
Зрештою охоронець Євангелії — сам Бог. Він довірив її нам, крихким і помилковим, і ми маємо робити свою частину. Але, поклавши цей скарб у наші руки, Він не прибрав від нього Своїх.
Амінь ділом. Розкажи вірш тижня (1:12) напам’ять комусь із домашніх або напиши його з пам’яті в зошит.
Імена. 2–3 імені зі списку і подяка за того, кому цього тижня вдалося сказати одне речення з тексту.
Звичка місяця · підсумок тижня 2. Порахуй галочки: скільки разів цього тижня ти молився над Словом? Яка фраза стала твоєю молитвою? Наступного тижня звичка та сама, щоб тримати її і в важкий день.
Суть дня · Як знищена смерть допомагає тому, кому соромно?
У понеділок ми спитали: навіщо людині, якій соромно, знати про постанову Бога «ще перед вічними часами» і про знищену смерть? Тепер видно: сором тримається на кількох переконаннях, і Євангелія відповідає на кожне.
«Мій вирок виносять люди». Бог уже сказав своє слово, і сказав раніше за всіх: «не за наші діла», благодать дана «ще перед вічними часами» (1:9). Останній погляд належить Тому, Хто прийде «того дня» (1:12, 18).
«Я можу все втратити». Найбільше, що міг зробити Нерон, це смерть. Христос «знищив смерть, а життя і нетління освітив Євангелією» (1:10), а те, що ти поклав у Божі руки, Він має силу зберегти (1:12). Текст не обіцяє, що ти нічого не втратиш. Він обіцяє, що втрата не буде останньою.
«Я залишуся сам». Буває, що так і є: «відвернулися всі» (1:15). Але Дух «живе в нас» (1:14), Христос не соромиться називати нас братами (Євр. 2:11), і Бог посилає Онисифора (1:16–17).
«Я вже багато разів промовчав». Тоді твоє слово — «милість». Навіть той, хто знайшов закутого, живе з неї (1:18).
Тому «не соромся» не додає ще одного сорому зверху. Якби Павло сказав просто «будь сміливим», це було б мораль для сильних. Він поставив наказ на Євангелію і закінчив милістю. Лист не каже, що Онисифорові не було страшно. Він каже, що той пішов шукати. За цим стоїть те саме, що й у Тимофія: Бог, Який вирішив раніше за вирок, і Христос, Який першим пройшов через ганьбу. Знищена смерть не відбирає в людини страху за один вечір. Вона дає їй місце, де стояти, коли страшно: поруч із Христом і тим, кого всі оминають.
Основні істини тижня
- Сором тут — справа приналежності: я або стою поруч із Христом і Його людьми, або відходжу убік.
- Благодать дана ще перед вічними часами, а Христос знищив смерть: це опора наказу, а не нагорода за його виконання.
- Бог береже те, що віддали Йому, а ми Духом бережемо те, що Він віддав нам.
- Вірність виглядає як кілька кроків до конкретної людини, і навіть вона живе з милості.
Свідок тижня. Бог не дав Іванові Рябошапці ні прийому в царя, ні спокійного життя, але Слово, заради якого 93 людини поставили свої імена, Він зберіг.
Слово вирішує
- Страх каже: якщо тебе з ними побачать, ти пропав. Слово каже: «Страх перед людьми заганяє в пастку, а хто покладається на Господа, буде у безпеці» (Пр. 29:25).
- Досвід каже: всі відвернулися, надії немає. Слово каже: «А Господь став при мені й підкріпив мене» (4:17).
- Більшість каже: справжня сила виглядає як успіх. Слово каже: «злигодні за Євангелію перенось силою Бога» (1:8).
- Сором каже: ти вже промовчав, тобі тут немає місця. Слово каже: «якщо ми невірні, то Він залишиться вірним» (2:13).
Вірш на пам’ять ще раз.
«…бо знаю, Кому я повірив, і переконаний, що Він має силу зберегти довірене мені до того дня»2 Тим. 1:12
Рядок декларації №2. Закінчи речення своїми словами і запиши на останній сторінці зошита: «Я знаю, Кому повірив: Він ___, тому я ___».
Далі. Наступний вірш починається словом «Отже»: «Отже, мій сину, міцній у благодаті, яка в Ісусі Христі» (2:1). Після розмови про тих, хто пішов, Павло не каже Тимофієві «стисни зуби». Він каже міцніти в благодаті, а вже тоді передавати вірним людям (2:2). Наступного тижня твій ланцюжок віри піде далі.
Питання дня
Лишається в зошитіЯка одна думка цього тижня найбільше залишилася з тобою? І як вдався крок, записаний у вівторок? Що в ньому зробив Бог?
Що б ти відповів? У тест
«Я вірю, але на роботі про це мовчу. У мене двоє дітей і кредит, мені не треба бути там дивним. Бог же бачить серце, навіщо це показувати?»
Що б ти відповів йому з 1:8–12? Два-чотири речення, як сказав би другові, без докору.
Тест тижня
Підсумок тижня для куратора, без балів. Пройди тест до неділі. Якщо тиждень був дуже важкий, відповідай хоча б на одне ключове питання і познач звичку: це теж повноцінний підсумок.
1. П’ять ключових питань. Відповіді просто перенеси зі свого зошита:
- Пн. Павло називає себе в’язнем Господа (1:8), хоч замкнув його Рим, і каже, що закований «заради надії Ізраїля» (Дії 28:20). Чому це так важливо для нього саме тепер, коли від нього відвертаються? І що змінюється, коли ти так само дивишся на те, що сковує тебе сьогодні?
- Вт. Чому Павло посеред наказу «не соромся» вставляє Євангелію (1:9–10)? Що це каже про те, звідки береться сила не відступити, і на що ти спиратимешся наступного разу, коли захочеться промовчати чи відійти вбік?
- Ср. Як, за Мк. 8:38, Іс. 50:6–7 і Євр. 2:11, сором перед людьми виглядає з погляду Христа? Що змінює в тобі те, що Він не соромиться називати Своїх братами?
- Чт. Онисифор «не соромився моїх кайданів» і «наполегливо шукав мене – і знайшов» (1:16–17). Що це показує про те, як «не соромитися» виглядає на ділі, і чому Павло бажає йому саме милості (1:18)? Назви одну людину, до якої ти цього тижня зробиш один крок.
- Пт · Що б ти відповів? Друг каже: «Я вірю, але на роботі про це мовчу. У мене двоє дітей і кредит, мені не треба бути там дивним. Бог же бачить серце, навіщо це показувати?» Що б ти відповів йому з 1:8–12?
2. Пригадай і застосуй (одне-два речення, без підглядання). Що Бог зробив у Христі і що Він береже (1:9–12)? І до чого Слово цього тижня заохочує чи закликає тебе?
У самій формі ще звичка і крок тижня і рядок «Для куратора».
Пройти тест тижня тут
Форма не відкривається? Відкрий її в новому вікні.
Вечір. Дякую → визнаю → приймаю прощення → завтра. А на вихідних — відпочинок без нового матеріалу.
Якщо ти без групи
Питання «Обговоримо на групі» пройди з однією людиною. Якщо нікого немає, напиши куратору: він допоможе знайти пару. Раз на місяць буде зустріч для всіх, хто вчиться без групи.